Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

МІ'та. Поглибити янлиня учнів про героїчне минуле нашого народу, допомогти уснідомитн полич подвигу у Вітчизняній війні, виховувати в учнів типу і ІІошІгу до тих, хто ціною свого життя здобув перемогу.

Обладнання. Святково прибраний клас, виставка літератури про Вітчиз­няну війну, стенд «Куди б не йшов, не їхав ти, а при шляху спинись, могилі тихій, дорогій всім серцем поклонись»; вислови: «Вічна слава солдату-ге-рою і солдатові без нагород, хто загинув хоробро у бою, захищаючи рідний народ», «І хай як далеко від дому бійця не сховала зима, солдатів нема невідомих, батьків невідомих нема», «Немає висот безіменних, нема без імен Батьківщини», «Чиї б серця забуть могли тих, хто у тяжку годину у грізних битвах полягли за рідну Україну», «За цвіт життя зпндячуг народ полег­лим і посивілим солдатам».

иплиожії   ІидЛПИ        ^д

Запрошені. Учасник Вітчизняної війни Осадців Василь Іванович, зв'яз­кова УПА Осадців Анастасія Семенівна, син загиблого учасника війни, сест­ра вбитого воїна УПА, батьки учнів, вчителі.

Епіграф. Тільки той, хто пам'ятає минуле, вартий майбутнього. Вступне слово вчителя.

Незабаром завітає на нашу землю весна і своїм цвітом оновить її. Все оживе, пробудиться, набереться краси і молодості. Здається, що навесні ми по-особливому, ніжно й трепетно, любимо рідну землю. Бо саме з весною приходить до нас велике свято Перемоги у Вітчизняній війні. Ти прийшла, Перемого, слідами війни, З-під заліза і попелу - цвітом весни, Тим навічним вогнем, що горить - не згоря, Обеліском, який увінчала зоря.

Минають роки, відлітають у вічність... Більше півстоліття минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Все далі відходять ті грізні роки, але не згасає пам'ять про тих, хто віддав заради Перемоги своє життя. Бесіда з учнями.

Учениця.                 Не спиться ще вдовам, бо туга лишилась,

Для них і сьогодні війна не скінчилась. Серця в них назавжди тривогою скуті: Ніхто не забутий і ніщо не забуте!

Вчитель. Ніхто не забутий і ніщо не забуте! Саме на таку тему ми і прове­демо сьогоднішнє свято-зустріч. Бо тільки той, хто пам'ятає минуле, вартий майбутнього.

Не одна мати так і не дочекалася синів з війни, не одна вдова ще й сьогодні виглядає чоловіка, а діти ждуть батьків, хоч давно вже самі стали батьками. Ось послухайте, який сон приснився одній з матерів, яка одержала звістку, що її лин пропав безвісти.

Учениця. Сниться мені, - розповідає Марія Семенівна, - що вийшла я у широкий степ, стала посеред нього та й питаю:

— Скажи, сивочолий, де мені синочка шукати? Забарився з війни, не можу дочекатися його, може знаєш, де могила його?

А степ мовив високими полинами: «Що тобі сказати, сива мати, багато славних лицарів лежить у моїй землі. Вічним сном сплять старі й молоді, що склали тут буйні голови давно колись. Та найбільше полягло в остан­ню страшну війну. Був тут запеклий бій, крові пролилося чимало. Й зараз тяжко мені від неї. Ти йди далі, там стоїть курган, а на ньому орел гніздиться, може він знає, де твій син».

Прийшла я до кургану, а на ньому й справді орел сидить. Я й питаю його: «Скажи, сизий орле, чи не бачив ти мого синочка, Михайла?» ^              Розпростер орол широкі криля, підняв гордо голову, подивився у

Н         ("І п І 'ПІ іі кяжо:  «Іди. мати, ті кріиі ("їси v, 'І їм    11 очшннип мої її 11   ІгВчитель. Тихими вечорами переглядають вдови, діти листи-трикутники своїх чоловіків, батьків з війни, стараються воскресити їх у своїй пам'яті. Про що ж писали вони і якими були ті листи? (Показує лист-трикутник, зачитує.) Учень.          Його убито. А листи йому все йдуть...

Дружина пише, що тільки ним горить і дише... А він - у царстві темноти... І йдуть, і йдуть, і йдуть листи...

Холодне срібло з висоти з-за хмари лине на могилу... А в ній — солдатське біле тіло, На ній під місяцем цвіти. І йдуть, і йдуть, і йдуть листи...

Шумить, хвилюється трава, мов загляда у смертне ложе... А в небі зорі, як слова листів, що він читать не може... Не б'ється серце молоде... але приходить ось година, І на могилу ту кладе листи печальні Україна...

Вчитель. Кожному з них хотілося вижити, хотілось повернутися додому. Серед тих, хто йшов дорогами війни, були і ваші односельчани. Чи знаєте ви про них, хто вони? Учні називають прізвища односельчан:

Варган Василь Михайлович, Варган Дмитро Іванович, Мотуз Іван Дмитрович, Дем'янів Василь Федорович, Дякун Юрко Федорович, Заруба Іван Васильович, Кульчак Дмитро Михайлович, Савчин Дмитро Дмитро­вич, Дем'янів Ілля Іванович, Дем'янів Микола Петрович та багато інших. Більше ЗО ваших односельчан брали участь у Вітчизняній війні. 16 з них загинули, не повернулися.

Учениця.       Скільки вас із доріг не вернулось до отчого дому, Хоч затихла весною у світі вогненна гроза, А синів матері виглядають у горі німому -Крає серце пекуча ще й досі сльоза.

Сплять солдати в степах під волошковим небом Європи, А розквітлому щастю, здається, немає кінця, Біля Волги й Дніпра заросли пшеницями окопи, Тільки в храмах солдатських зосталися наші серця.-А тих, хто повернувся, з кожним днем стає все менше і менше. Сьогодні на їхніх скронях сивина. Мине час, і вони відійдуть у вічність. Та чомусь ми все рідше стали згадувати про них. А всіх їх можна назвати одним словом - ветерани!

І нехай в його честь не стоїть обеліск,                            І

І нехай він не помер від ран.                                           >

Низько йому ти завжди поклонись,                                 •

Він - великої війни ветеран!                                           ;

На сьогоднішню зустріч ми запросили учасника війни, жителя нашо­го села Осадціва Василя Івановича, який поділиться своїми спогадами. (Розповідь ветерана.)

Учениця.      Тихі мемуари про війну рядові розказують солдати, Як окопи поміж полину залишали навіки, як дати. Тільки жаль, не кожен розповість правнуку, онукові і сину, І про те, як у бою загинув, і про Перемоги ждану вість. Піснею зітхнуть товариші, що з вогню прийшли живими, Про солдатські спогади душі, що навіки стали грозовими. Шо розкаже мармур-мемуар, обеліск воєнної години, Що навіки мовчки біля хмар все тримає небо для людини. Вчитель. Сьогодні по-різному оцінюють події Вітчизняної війни. Але ми з вами повинні знати, що була така жахлива сторінка в історії нашого народу, і це сторінка не одного, а п'яти років. Для українського народу ця війна була вдвічі важчою, бо прийшлося оборонятися не тільки від німецького фашизму, а й від московського більшовизму. І воїни УПА свято боронили свою землю.

Учень. Серед них і наші односельчани Дем'янів Іван Дмитрович, Козачи-шин Іван Олексійович, Козачишин Іван Юркович, Дякун Василь Юр-кович і багато інших. Про ці події розкаже нам колишня зв'язкова УПА Осадців Анастасія Семенівна. (Розповідь.)

Пройшли роки, але й сьогодні згадують про героїв односельчани, рідні. Тяжкий біль залишився в родинах Дутчина Івана та Козачиши-на Василя, яких по-звірячому було вбито. А люди оспівали їх у пісні, яку ви почуєте з уст сестри вбитого Дутчина Івана. (Пісня.)

Ще молодими, не жаліючи ні сил, ні здоров'я, ні своєї молодості, славні патріоти віддавали життя за волю України. Ми повинні горди­тися їхніми подвигами і готуватися в будь-який час захистити неньку-Україну від тих, хто зазіхатиме на її землю і красу. (Пісня «За Україну».)

Пам'ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтови­ки, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє воєнне життя можемо сьогодні дізнатися тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури. Багато, як українських, так і митців сло­ва всього світу присвятили свої твори темі війни. Це Андрій Малишко, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Олесь Гончар, Ліна Костенко та багато інших. У кожному селі та місті споруджено пам'ятники, обеліски в пам'ять про тих, кому не судилося повернути­ся. На гранітних плитах золотом викарбувані їх імена.

А скільки могил Невідомому солдату. Напевне, немає у всій Європі містечка, де б не було безіменної могили. Ім'я солдата загубилося на шляхах ВітчизняноїУчень.                      Далеко чи близько на тихім узбіччі,

У селах веселих, в містах безугавних Стоять обеліски, землі вартівничі, Як пісня, як пам'ять про битви вже давні, Стоять обеліски в честь воїнів славних. Схиляємось ми шанобливо в задумі, Тужливо шумлять осокори з боків, І чується голос в зеленому шумі: Бережіть і шануйте могили батьків. Учениця.                  Там сплять навічно воїни-солдати,

Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини, їм не судилось весен зустрічати, Тих, що стрічаєш ти після війни. Там сплять твої ровесники-орлята, Тепер уже були б із них орли! Схилися над могилами солдатів,

Що у боях за тебе полягли.                                               І

Учень.                      Стоїть обеліск, і на нім імена,

Які вкарбувала священна війна. Стоїть обеліск над печаллю могил, Бійців з Подніпров'я і з галицьких сіл. Стоїть обеліск, в нім скорбота німа, Що в селах Вкраїни синів тих нема.

Вони тут не сіють, вони тут не жнуть,                              ',

Лиш вогники-квіти їм люди кладуть,                               ;

Лиш сльози вмивають синів імена,                                   |

Що їх із собою забрала війна,                                           Р

Що їхні серця уже довгі літа

Земля українська в собі пригорта.                                    '

У хвилюючі хвилини життя приходять люди до обелісків. Печа­литься у довічному горі біля могили чоловіка сива від горя дружина, схиляється над меморіальними плитами молоде подружжя з квітами , в руках, пильно вдивляється у викарбувані імена посивілий солдат, згадуючи своїх однополчан. Пливе сьогодні над землею сумний пе­редзвін Хатині на білоруській землі. У звуках кожного з 26 дзвонів вчуваються голоси, які застерігають: «Дивіться, люди! Дивіться і за­пам'ятовуйте назавжди. Цього забувати не можна».

Діти, ніколи не проходьте байдуже повз могили, пам'ятники, обеліс­ки. Завжди вклоніться пам'яті тих, хто боровся за нас, за наше життя і пам'ятайте про героїв, які живуть разом з нами. Учень.                      Куди б не йшов, не їхав ти,

А при шляху спинись, Могилі тихій, дорогій Всім серцем поклонись! То ж підемо поклонитися пам'яті славних героїв.

(Усі з квітами йдуть до обеліска. Син загиблого бійця разом з дітьми підходить до обеліска, а в цей час один з учнів читає.)

Я знову прийшов до тебе, тату... Стою в глибокій скорботі біля найдорожчої для мене святині, на якій викарбуване твоє ім'я. Кожно-I го року в переможний день злітає воно над землею, над цілим світом. Здригається серце й на мить завмирає. Твоє ім'я відлунюється в ньо­му невимовним болем.

Я вже набагато пережив тебе, тату. А ти не старієш. Сивина у волоссі твого сина, повиростали і внуки, а ти залишаєшся молодим. Я знаю, як не хотів ти залишати свою щойно народжену дитину: ти мав піти на фронт у той день, коли я з'явився на світ. Немовби відчував, що ніколи не побачиш свого сина. Спасибі тобі, батьку, за те, що ти випросив у військко­маті два тижні. Два тижні для мене. Два тижні для того, щоб бути зі своїм сином, надивитися на нього. Спасибі тобі за любов. Вона освітила мені все життя. Хоч воно, моє життя, наскрізь пройняте болем втрати. Вона особливо відчувалася тоді, коли розповідали, яким був батько. Війна забрала з життя не просто близьку мені людину. Я знаю, як ти любив життя, землю, на якій жив. Ти її орав, засівав, плекав. Скільки хліба виростили твої мозолясті руки. А скільки ще б виростили, якби ти жив.

Якби ти жив... Матері чекають з фронтових доріг синів усе жит­тя. Вони не вірять нікому і нічому. Вони вірять тільки своєму серцю, яке хоче одного, щоб був живим син. А ти думаєш, тату, що діти вірять у смерть батьків?

Я чекаю тебе вже більше як п'ять десятків літ, чекаю щоднини, щогодини. Й чекатиму завжди. Похоронка прийшла помилково, хтось * помилково написав: «Пропав безвісти...» Ти живий, тату, здрастуй! Я прийшов до тебе!

Підсумок.

Вчитель. Наш обов'язок не тільки в свята згадувати, а кожен день пам'ята­ти про усіх, хто кував перемогу й загинув.

За тебе, за мене, за всю Батьківщину,

Хто фронтом звитяги йшов поруч з тобою,

І                               Боровся з фашизмом і гинув у бою.

Хто месником смілим тоді партизанив І ворога нищив героєм незнаним. Згадай їх усіх, замордованих, вбитих, І гідно живи їх життям недожитим!