Все лихе у серці людини мало б, здається, зникнути в спілку­ванні з природою - цим безпосереднім джерелом краси /добра

Мета. Поглибити знання учнів про природу та її багатства, сприяти вихован­ню в учнів любові до природи, готовності берегти і примножувати її багатства.

Обладнання. Плакати, картини, Червона книга України, вислови: «Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно» (Екзюпері) «Охороня­ти природу - значить охороняти Батьківщину» (Пришвін), «Творіння при­роди досконаліші за творіння мистецтва» (Цицерон), «У природи чисте сер­це» (Чабанівський), «Спостерігайте природу і прямуйте дорогою, яку вона вам вказує» (Жан-Жак Руссо).

План уроку
1. Природа, людина, Батьківщина.
2.  Попіл Чорнобиля стукає в людське серце.
3.  «Любіть, шануйте, бережіть природу - вічне джерело нашого життя і нашої твердості» (М. Рильський).
Хід уроку
 Вступне слово вчителя.
Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінко­голосих пташок, запах і розмаїття квітів — усе це дорога серцю, ні з чим незрівнянна краса рідної землі.
Природа і Вітчизна - невіддільні. У кожного з нас залишився у серці добрий куточок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою ско­шеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галяви­нами, широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обабіч якої ростуть волошки і маки, і по якій, здається, не ідеш, а летиш, неначе птах.
Учень.                 
  Безмежно з дитинства кохаю
Красу свого рідного краю -
Дніпра голубінь неозору,
Сосну в надвечір'ї прозорім,
І місяць у хмарках сріблистих,
І свіжість весняного листя,
І синій промінчик волошок
В пшеничному морі колосся.
 Учениця.     
          У ліс завітаю я знову
На тиху сердечну розмову,
Де пахне достигла суниця
І сонцем пропалена глиця!
Я чую зозулі кування,!»
Берізок тремтливих зітхання,
Тонкі білозорі сестриці
Сплели свої віти в косиці.
Розповідь учителя.
 Земля дідів і прадідів наших, наша Батьківщина. На ній жили і виросли наші батьки, на ній зробили свої перші кроки і ми.На ній зростають нові покоління людей. Люди на цих землях жили на ній споконвіку. Але в часи наших дідів і прадідів не виникало серйозних    екологічних проблем. (Словник. Екологія — від грецького - оселя, середовище, - наука про зв'язок організмів із середовищем. Екологічна проблема - забруднення навколишнього середовища).
Люди жили з природою, не відділяли себе від неї. Вони брали від природи її дари і розуміли, що краще і розумніше вони ставитимуться  до неї, то краще буде і їм. Людина - часточка природи, плоть її плоті.  Не вінець, не перетворювач і не володар! А часточка. Це предковічне.  Але чому ж так гостро нині постала проблема екології? Чому так часто ми стаємо свідками необдуманого втручання людини у  внутрішній світ природи?
Мабуть, тому, що насамперед дбаємо про результати роботи, а не про наслідки нашого втручання в природне середовище. Незнання навколишнього світу, його особливостей призводить до великих екологічних катастроф.
Страшним лихом для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року). Це сотні жертв, сотні й тисячі  хворих та калік, радіаційний фон у деяких місцях перевищував допустимі норми. Забрудненими були всі райони, куди тільки не сягнула чорна хмара чорнобильського лиха. Це і Україна, і Білорусія, і Росія.
За двадцять кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано 23 українці. Серед них Володимир Правий, Віктор Кібенюк,   Володимир Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна пам'ять про яких буде вічною, бо цим героям вдалося скоротити масштаби аварії, попередити вибух ще одного реактора.
Учениця.            
                                 Вогонь, радіація люто звіріли,
                             Кипіли граніт і смола.
                             Не грішники - хлопці в тім пеклі горіли...
                             І зона мовчання була.
                             Свій лік починала незнана ще ера
                             Борні із новим найжахливішим злом,
                             І грюкав, і гримав до кожного в двері
                             Четвертого блоку розлом.
                             І в Швеції приладів стрілки стрибали,
                             Тривога весь світ пройняла -
                            Це ж рвалося лихо вселюдське за шкали,
                              І зона мовчання була.
                               Плювався отруйною парою кратер,
                                   І хмари зловіщі пливли,
-          А люди до першотравневого свята
-          Двори й тротуари мели.
-          Жінки на городах копалися в глині,
                                Так буйно черемха цвіла...
                              Котились від Києва геть лімузини,
                               І зона мовчання була.
                                Чутки нечувані повзли між народом,
І пухла від них голова.
Дивились в надії на радіо:
«Згодом усе розтлумачить Москва».
Ішли піонери в парадних колонах,
Бадьорість - з трибун висоти.
Стояли в чеканні німім ешелони:
«Як гримне, чи встигнем втекти?»...
Мені ж і тепер ще бракує озону,
У грудях задушлива мла...
Іще не було відгороджено зони,
А зона мовчання була.
(Сяргей Законніков, з білоруської переклав Василь Ганущак)
. Вчитель.
 Атомні станції дуже шкідливі та небезпечні об'єкти. Вони заби­рають природну воду для охолодження, а з часом міліють ріки й озе­ра, знижується рівень ґрунтових вод. Тому людям, які займають керівні посади, слід розсудливо підходити до того, де саме споруджувати такі станції, а також інші фабрики, заводи. Потрібно постійно жити в єдності з природою, а не бути тільки її міщанським споживачем.
Колись люди вірили в богів - покровителів усього живого на землі. Такою покровителькою рослин була Флора, а покровителькою тварин -богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний -фауною.
Учениця. Були у матері Природи дві донечки такої вроди: хто їх побачив хоч на мить - не міг забути й розлюбить. Голубооку звали Флора. У неї очі, наче зорі, завжди замріяна, тендітна, ласкава, ніжна та привітна. А Фауна швидка, як вітер, могла й за птахами летіти, і за оленями стрибати та з білочками пустувати. Обидві світ живий любили, відтак його боготворили. То ж вирішила мудра мати в придане їм дарунки дати: мрійливій Флорі світ рослинний, а жвавій Фауні - тваринний, тщоб берегли і доглядали, від всього злого захищали. Живуть в леген­дах і понині живого світу дві богині.
Бесіда з учнями.
~ Чи всі люди бережуть природні багатства?
•  Що потрібно зробити для того, щоб люди не нищили природу?
• В кого з вас у садочку є годівниці? А в кого у теплу пору гостюють лелеки? ' Чи доводилося вам коли-небудь допомагати пернатим друзям? Якою була ваша допомога?
• А як розумієте вислів: «Природа ' це казка, яку треба читати серцем»?
Але любов до природи має виражатися не тільки в замилуванні її красою, а й, насамперед, у турботі про збереження і примноження при­родних багатств. Нерідко ми чуємо захоплені вигуки: «Прекрасний ліс!», «Дивна краса!», «Яке це щастя - бути наодинці з природою». Але ж людина - найвище і найдовершеніше її творіння. Однак, як не прикро, але саме від людей природа терпить якнайбільше, інколи доводиться спостерігати, як діти видовбують з напівзамерзлої землі цибулини підсніжника або білоцвіту весняного. А ці квіти занесені до Червоної книги України. Можливо, хтось з вас знає легенди про ці квіти?
 Учениця.
 Коли перших людей було вигнано з раю, на Землі падав сніг, і Єва заплакала: все їй здавалося таким похмурим та безнадійним. Раптом кілька сніжинок перетворилися на квіти, і це так збадьорило майбут­ню праматір, що вона почала збирати хмиз, щоб розпалити вогнище...
Учениця.
 А інша легенда розповідає, що підсніжники - це сльози Снігуроньки, котра під деревами намагалася ховатися від нещадного світила. Снігу­ронька тікала від сонця, а маленький підсніжник, навпаки, прагне його, доки густа тінь не впала на землю, доки ліс голий. Найхоробріший воїн весняного війська, він висуває з-під снігу свої списики-листочки, квапли­во викидає порцеляново-білі квіточки й поринає в сон тоді, коли в лісі стає тепло й затишно. Життєві ритми підсніжника такі незвичайні, що дехто з учених схильний вважати, що ця рослина успішно завойовувала світ ще в епоху зледеніння, торжествуючи над крижаною смертю.
Вчитель.
 Боляче дивитись, як необережно влітку дівчатка зривають польові квіти, плетуть віночки, укладають величезні букети, а через деякий час викидають. Триста років, наприклад, живе кущ лісової чорниці, поки чиясь легковажна рука не вирве його з корінням, щоб потішитися й викинути. І таких прикладів можна назвати багато. Чимало зла тер­пить природа від людських рук. Ось недавно до мене потрапив відкри­тий лист учня, послухайте його зміст: «...Нині всі взялися за охорону природи. Не зірви квітку! Не зламай гілку! Не спіймай метелика! А хіба все це існує не для людини? Не для того, щоб милуватися красою? І чому ми повинні оберігати природу? Вона сильніша від нас... Нещодавно я нарвав біля школи троянд, щоб привітати зі святом учительку. Що ж тут поганого? А мене звинуватили. Це ж несправедливо!»
 - Як ви оцінюєте поведінку хлопчика?
- Чи справедливо він захищає себе?
- Чи буде приємним учительці такий подарунок?
- Що порадили б ви цьому хлопцеві, якби з ним зустрілися?
 Сьогодні в Україні склалася важка демографічна ситуація, коли смертність перевищує народжуваність. Забрудненість повітря, шкідливі звички (алкоголь, куріння, наркотики) негативно познача­ються на здоров'ї людей.
Тому усім світом ми повинні боротися проти знищення природи, думати про те, як зберегти воду і повітря, як посадити сади по всій Україні, як знову барвистими квітами прикрасити нашу землю. І, звичайно, все це потребує воістину героїчної праці. А перш за все - доброго серця, невтомних рук та розуміння того, що без щоден­ної праці для збереження природи нам просто не вижити.
•  А що конкретно можемо зробити ми?
- Чи буде вважатися культурною людиною, яка не любить І не береже природу?
Так, ми з вами повинні щоденно показувати приклад дбайливого ставлення до природи, займатися озелененням класу, школи, не засмі­чувати і очищати наш потічок, дбати про благоустрій, слідкувати за мурашниками, не руйнувати пташині гнізда, вчасно зупинити того, хто нищить природу. Треба серцем сприйняти довколишню красу і обері­гати її, дбати, щоб ніколи не змовкав хор травневого ранку, вічно шу­міли над нами крислаті дуби, ніжним рожевим квітом веселилися яб­луні, співали чарівні пісні солов'ї, бо Природа - це казка, яку можна прочитати лише серце.